fbpx

ISURE.in.ua

За даними “Інтерфакс Україна” згідно з інтерв’ю з адвокатом Оленою Бабич:

У судах зростає кількість так званих медичних справ, відкритих за позовами пацієнтів, однак питання професійної відповідальності в нормативній базі багато в чому залишаються неврегульованими, вважають опитані агентством “Інтерфакс-Україна” експерти.

“Так званих медичних судових справ, в яких пацієнти звертаються з позовами до лікувальних закладів, із кожним роком більшає, але практика ухвалення рішень дуже різноманітна, і на користь пацієнтів, і на користь медичних закладів”, – сказала агентству адвокат Олена Бабич, що спеціалізується у сфері охорони здоров’я.

Водночас, за її словами, захист прав медиків у таких справах “є досить актуальною проблемою”. При цьому йдеться і про соціальні права, гарантовані державою, і в частині прав лікаря в лікувальному процесі.

“Якщо аналізувати наявну нормативну базу, то у лікаря під час лікування пацієнта суцільні обов’язки і дуже мало прав. Як відстояти ці права грамотно, багато медиків, на жаль, не знають. Система охорони здоров’я, за моїми спостереженнями, на сьогодні має скоріше “каральний” характер стосовно лікарів, здебільшого ніхто не розбирається в проблемних лікарських ситуаціях, їхніх причинах, не аналізує на предмет, як уникнути їх у подальшому”, – констатувала вона.

Бабич наголосила, що лікар несе повну відповідальність за лікування пацієнта, при цьому юридична відповідальність лікаря в лікувальному процесі може бути і цивільно-правовою, і кримінальною.

“Цивільно-правову відповідальність несе за свого працівника роботодавець – медичний заклад. У разі виплати відшкодування пацієнту в судовому порядку за неналежно надані медичні послуги такий медичний заклад може звернутися з регресним позовом до лікаря і зобов’язати його компенсувати ці виплати. Кримінальна ж відповідальність є персональною, і несе її особисто лікар”, – пояснила вона.

При цьому адвокат звернула увагу на те, що в українському законодавстві немає поняття “лікарської помилки”, а Кримінальний кодекс передбачає кримінальну відповідальність лікаря за невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого або недобросовісного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого. Це може бути неправильний або невчасно встановлений діагноз, неправильно обрана тактика лікування або операції, залишення пацієнта без належної медичної допомоги, недостатній контроль над медичною технікою тощо. Під тяжкими наслідками, завданими пацієнту, маються на увазі: смерть, самогубство, завдання важких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Бабич також зазначила, що під час розгляду медичних справ у судах як експертів можуть залучати лікарів різних спеціальностей залежно від виду медичної допомоги, які пройшли відповідну підготовку та здобули кваліфікацію судового експерта за певною спеціальністю.

За її словами, проблема виникнення конфліктів і судових спорів актуальна для всіх спеціальностей, однак три основні напрями, де виникають такі спори, – це акушерство, хірургія (усі її види) та стоматологія.

Водночас Бабич наголосила на поширенні практики шантажу з боку пацієнтів, зокрема в сферах стоматології та естетичної медицини.

“Я зараз не про реальне завдання шкоди пацієнту, а про випадки, коли пацієнт проходить лікування, отримує послугу, і на якомусь етапі його суб’єктивно починає щось “не влаштовувати”. Він висуває претензії з певними елементами шантажу – “або ви мені гроші повертаєте і ще ось таку суму згори, або я писатиму про вас у соцмережах погані відгуки, звернуся на телебачення, в усі контрольні органи із скаргами, в поліцію і суд”, – поділилася спостереженнями адвокат.

Вона зазначила, що пацієнти подають позови не лише до приватних медзакладів, а й до державних і комунальних бюджетних клінік. При цьому обґрунтованою є лише частина позовів. Багато позовів виникають унаслідок порушення лікарями принципів етики та деонтології, коли лікарі дають пацієнту несхвальні відгуки про дії інших лікарів, “така думка не завжди є об’єктивною”.

“У будь-якому разі в Україні бракує системи страхування професійної відповідальності лікарів, яка реально працювала б і за якої кожен лікар та лікувальний заклад почувалися б захищеними”, – наголосила Бабич.

Зі свого боку член правління Асоціації приватної медицини України Валерій Зукін вважає, що “захист прав пацієнтів є вкрай актуальним, але він невід’ємний від захисту прав медиків”.

“Чесно кажучи, навіть важко сказати, чиї права зараз більше захищені. Мені здається, що права пацієнтів. Захист прав медиків – одне з найболючіших питань нашого суспільства. Починаючи з того, що нерідко лікарі, медсестри стають об’єктом фізичного насильства з боку пацієнтів. Окрім цього, концепція “пацієнт завжди правий” є непорушною, і наше суспільство не ставить її під сумнів. Будь-яку скаргу або невдоволення пацієнта завжди розглядають однобоко, про що свідчить сумна судова практика, про яку краще знають юристи”, – сказав він.

За словами Зукіна, часто претензії з боку пацієнтів “тенденційні та необґрунтовані, а відповідальність лікаря украй розмита”.

Експерт, зокрема, наголосив, що в нормативній базі “немає навіть законодавчого формулювання “лікарська помилка”.

“У класичному варіанті лікарська помилка – це добросовісна помилкова думка лікаря в діагнозі та методі лікування. Вона, за своєю суттю, не повинна спричинити ні кримінальної, ні адміністративної відповідальності”, – сказав він.

Зукін наголосив, що лікарська помилка може бути пов’язана з атиповим перебігом захворювання, відсутністю у лікаря професійних знань для лікування якогось рідкісного захворювання, відсутністю необхідного діагностичного обладнання або медикаментів, пізнім зверненням хворого тощо.

“У будь-якому разі лікарські помилки є приводом передусім для розгляду в лікарській спільноті. Недбалість лікаря – це кримінально каране діяння, пов’язане з бездіяльністю лікаря або завідомо неправильними діями. Ці дії прописані в численних протоколах, наказах та інструкціях. Зробити висновок про те, що було насправді, може лише високопрофесійна спільнота”, – сказав він.

Зукін наголосив, що відповідальність лікаря і медзакладу розділена. Зокрема, медзаклад відповідає за забезпечення справності апаратури, організацію роботи та наявність протоколів, а лікар – за дотримання протоколів, правильність дій, ухвалення конкретних рішень.

“Проте в житті розібратися і розмежувати відповідальність украй важко. Питання лікарської помилки та недбалості жодним чином не відрегульоване. Це питання об’єктивно вкрай складне, єдиного механізму немає”, – сказав він.

Зукін зазначив, що під час звернення до суду рішення ухвалює судово-медична експертиза.

“Незважаючи на залучення профільних фахівців, кваліфіковано це зробити неможливо. У всьому світі головною ланкою є експертна комісія професійної асоціації. У нас цей механізм не працює, а наші професійні медичні асоціації украй рідко залучаються як експерти у судових справах”, – сказав він.

Зукін зазначив, що “справжня асоціація, незважаючи на професійну солідарність, украй вимоглива до колег, у багатьох країнах цей механізм працює”.

На думку експерта, проблема медичних помилок найбільш актуальна у сфері акушерства, хірургії, педіатрії та неонатології, “проте подібні проблеми періодично виникають у будь-якій медичній сфері”.

Він наголосив, що приватні клініки часто стикаються з випадками “шантажу” з боку пацієнтів, оскільки “пацієнтам здається, що тут є “що брати”, але механізми захисту у клініки/лікаря досить обмежені.

“Існує практика “презумпції винуватості” лікаря, але всі сторони мають прагнути до “презумпції об’єктивності”. Медицина, так чи інакше, пов’язана з ризиками. А там, де ризики, там має бути і страхування. В Україні страхування відповідальності лікаря практично немає, і відповідальність лікаря не може виникнути без удосконалення законодавства”, – наголосив він.
Джерело: https://ua.interfax.com.ua/news/pharmacy/719354.html